«Стежина до щастя» — третя збірка поезій Марії Яновської. З найвищої вершини Карпат — Говерли — бере
свій початок грайливий Прут. На його високих берегах розташоване селище Ланчин. Вражаюча енергетика гір, цілюще повітря, неймовірна, чаруюча краса надихає до творчості. Мелодії цимбалів і гірських потоків зливаються в акорди — і звучить
пісня…

В поезіях — любов до рідної землі, до людей, материнська любов, історія рідного краю, неповторні пейзажі гір. Книга розрахована на широке коло читачів.

ISBN 978-617-7477-34-0

Формат 84х108 1/32

Розмір: 200/130 мм

Обкладинка: тверда

Папір блоку: офсетний 80 г

Дизайнер обкладинки: Тетяна Виговська

Художник: Богдан Іваночко

Фотограф: Станіслав Данилюк

11 грудня у світлиці Рожнятівської ЦБС відбулася презентація сьомої поетичної збірки поетеси, бібліотекаря, просвітянки, лауреата престижних премій, члена НСПУ Лесі Шмигельської під символічною назвою “Сьоме небо”.

Літературно-музичне дійство, що отримало назву “На сьомому небі від щастя”, працівники бібліотеки приурочили до творчого ювілею поетеси – 10-річчя літературної діяльності.

Зустріч розпочалася з благословення отця Дмитра Халуса. Ведучі розповіли про творчий шлях Лесі Шмигельської і її здобутки на поетичній ниві. Юна подруга Оленка Титаренко підготувала для Лесі чудовий фотоколаж, який продемонстрували присутнім працівники бібліотеки.

Авторка розповіла про свій шлях до літературних висот, про роботу над кожною збіркою, зачитала декілька поезій з нової книги, чим неабияк зворушила присутніх. Поезія Лесі щира, глибока, багатогранна.

Зі словами привітання виступив головний редактор Всеукраїнського літературно-художнього і громадсько-політичного журналу «Перевал», поет, пісняр, прозаїк, громадсько-культурний діяч, заступник голови Національної спілки письменників України, заслужений працівник культури України Ярослав Ткачівський, який приїхав разом зі своєю дружиною Олександрою. Пан Ярослав згадав, якою щасливою і окриленою була Леся на врученні обласної премії імені Василя Стефаника, а також подарував свіжі примірники журналу “Перевал” винуватиці свята, Любомиру Михайліву та бібліотеці.

Враженнями про Лесину творчість поділилися заступник голови Рожнятівської РДА Богдан Михайлович Яковина, заступник голови районної ради Олег Володимирович Понайда, побажавши авторці нових творчих здобутків.

Журналіст, заступник головного редактора обласного часопису «Галичина», член Національної спілки журналістів України Ігор Лазоришин зачитав статтю про нову збірку Лесі Шмигельської, яка невдовзі буде надрукована в газеті “Галичина”. Пан Ігор зазначив, що “Сьоме небо” – найсильніша Лесина книга.

Добра подруга літоб’єднання “Ґорґани”, поетеса і художниця Оксана Сподар тепло відгукнулася про Лесю і її творчість, зауваживши, що щаслива знатися з такою світлою людиною.
Письменник, краєзнавець, журналіст, член Національних спілок письменників, журналістів та краєзнавців України, лауреат престижних премій, очільник літературного об’єднання «Ґорґани», голова Рожнятівського районного об’єднання Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім. Тараса Шевченка Любомир Михайлів розповів, як колись Леся прийшла до нього із рукописом своєї першої книжки, хвилюючись, яким буде його вердикт, і як Любомир Львович підтримав її добрим словом, спонукавши повірити у свій творчий потенціал. За його словами, поезія Лесі талановита, свіжа і самобутня. Любомир Михайлів вручив їй грамоту від Обласного об’єднання Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім. Тараса Шевченка (до 150-річного ювілею “Просвіти”). Такі ж грамоти отримали ще кілька просвітян району. Від імені літоб’єднання «Ґорґани» Лесю привітала її колега по перу Наталя Данилюк, зазначивши, що літспільнота пишається такою талановитою подругою, а також подякувавши авторці за глибоку, багатогранну поезію і за її щирість та людяність.

Наостанок директор Рожнятівської централізованої бібліотечної системи, заслужений працівник культури України Марія Василівна Рибчак привітала Лесю Шмигельську із вдалою творчою зустріччю і побажала їй справжнього щастя, яке підносить на сьоме небо.

Чудовою родзинкою свята стали талановиті земляки поетеси – гурти “Сусіди” і “Калинова вода”, які подарували авторці і всім присутнім свої прекрасні музичні номери.

Наталя Данилюк, поетеса, редактор, лауреат літературно-мистецьких премій ім. А. Малишка та ім. М. Підгірянки, член НСПУ

Романом, де головний герой посидів у в’язниці, вже кілька століть нікого не здивуєш. Від класики і до сьогодні літературні герої стають заручниками обставин, помилково опиняючись за ґратами. Від 90-х років попереднього століття в певних колах пострадянських країн надзвичайну популярність здобули книжки (і пісні) про «зеків», які більше не невинні жертви людської несправедливості, а носії доволі специфічної і відмінної від загальноприйнятої моралі. Роман Ганни Ручай «Смугастий, мов життя» водночас дуже далекий і близький до такого роду літератури.

Сама письменниця в інтерв’ю називає роман «сумнівним». Багато сумнівів викликає він і в читача. Прототипом головного героя став чоловік однокласниці Ганни Ручай. Оскільки розповідь ведеться від першої особи – Геника – то зрозуміти ставлення автора до нього і всього, що відбувається, майже неможливо. Та Геник такий чоловік, якому байдуже, що про нього подумають, бо треба «нікого не боятися, ні на кого не оглядатися, на все наплювати». І це не єдине таке життєве переконання в героя. Мірилом усіх його вчинків є не якесь усталене поняття «добра» і «зла», а лише власне до них ставлення. Вичитане з книжок без усвідомлення суті поняття «честі» теж викривлюється і дрібніє до «понятій». Попри переконання, що він «не повинен, не може, не сміє чинити з іншими так, як вони з ним», Геник усе одно робить саме так.

Звичайно, ставлення героя до світу можна пояснити обставинами, в яких він виріс – смерть батька, недогляд мами, яка мусила заробляти на утримання двох дітей, і далеко не найкращий приклад старшого брата. Але ні дорослішання, ні досвід чомусь не спонукають Геника до заміни моралі «око за око» і «або ти, або тебе» на милосерднішу. А можливо, атмосфера Радянського союзу і не спонукала до таких метаморфоз. Та й людині, яка не мусила здобувати собі «авторитет» кулаками, зрозуміти Геників світ складно.

Попри вплив обставин на життя героя, все у цій книжці зводиться до питання особистого вибору людини. Адже плисти за течією чи опиратися згубним впливам теж обирати треба самому. Дівчині у ХХІ ст. дуже складно сприйняти рішення 18-річного хлопця сісти за ґрати аби лиш не йти в Червону армію. Максим Перепелиця просто ридає – чи це вже не актуальний жарт у 2018?

А далі, намагаючись перетравити цю інформацію, гортаєш сторінку за сторінкою, кривлячись від малоприємних описів тюремного життя, усе чекаючи – пошкодує Геник чи ні? І, врешті, це стається – «він раптом зрозумів, що романтики ніякої нема в тюремному житті». У цій книжці тюрма теж зло.

Як і з’ясовується, що самого лиш каяття вже не вистачає, щоб усе виправити. І на толерантність суспільства до колишнього в’язня розраховувати нічого. Роботи немає, спілкування можливе лише в межах кримінального прошарку суспільства, і людина скочується на самісіньке моральне дно.

«Ліхіє дєвяностиє» лиш пришвидшують падіння. І от ми бачимо людину без майбутнього. Шансів на те, що Геник асимілюється із «добропорядним» суспільством, як його брат, до речі, немає. Провести межу між провиною соціуму і власною в тому, що все так склалося, дуже важко.

Знайомство із адвокатом Тетяною, яка розвінчує ілюзорне поняття честі, тверезить Геника. А смерть по-справжньому близьких людей спонукає до змін у стилі життя. Проте, вони лише «косметичні». Геник починає грати за правилами суспільства, в якому живе, де треба лише «робити вигляд», що ти чесна і порядна людина, а не бути таким насправді.

Незмінним залишається, на жаль, і те, що деяким юнакам кримінал все ще видається романтичним і «Владімірскій централ» реальнішим і крутішим від всього, що навколо.

Напевно, немає сенсу після такого розбору роману говорити окремо про письменницьку майстерність авторки. Кожен читач знає, що далеко не завжди зустрінеш у книжці героя, якого для розуміння мусиш детально аналізувати. А контраст із такими відносно «простими» персонажами, як старший брат Вовка або шкілький товариш Вітька, додає «складності» Геника нових граней. І трагізму.

Автор Катерина Чубенко
Фото автора та Тетяни Виговської

Ганна Ручай. “Смугастий, мов життя”.
ISBN 978-617-7477-19-7
Формат: 145×200 мм, 236 сторінок, тверда обкладинка.
Замовляйте телефоном: 097 931 66 47; viber +38 063 782 10 10

Зібрані розсипи дат і подій, думок і мрій, викладені віршованими рядками, розмістилися в новій збірці української письменниці Галини Литовченко, авторки 12 поетичних та прозових видань.

В ній і буремний Донбас, і розгублений півострів, людські відчуття і почуття, українські пейзажі від Криму до Карпат – все, що запало в душу та око, викликало сльозу чи посмішку. Бо ж таке воно життя: мінливе, швидкоплинне, з радощами та печаллю, падіннями та злетами. Книга розрахована на широке коло читачів.

15 вересня у колі “Об’єднаних словом” відбулася ще одна незабутня творча зустріч – Наталя Данилюк презентувала свою нову поетичну збірку “СвітиТи мусиш”.

Не так часто на літературній ниві трапляється вишукана, талановита поезія до безмеж наповнена світлом. А тут під одною палітуркою зібрався всесвіт цього світла! Під час презентації на адресу Наталиного слова було сказано неймовірно багато хороших слів. Своє захоплення книгою висловив заступник головного редактора “Галичина” та літературний критик Ігор Лазоришин, письменник, краєзнавець, літературознавець, член НСПУ Іван Бандурка, письменниця Оксана Кузів, поет Володимир Присяжнюк, письменниця та художниця Ірина Токарська, поетеса Наталя Мрака, письменниця Оксана Пронюк, історик, краєзнавець та письменник Ярослав Дзісяк, пісню на слова Наталі презентувала бард і художниця Галина Різничук…

Та й не перерахувати тут усіх, адже колеги-горганівці та об’єднані словом щиро дарували Наталі не тільки яскраві букети осінніх суцвіть, а й ціле поле найщиріших слів вдячності за її творчість. Особливо запам’ ятались слова Сашка Букатюка про те, що колись Наталя зробила перші кроки назустріч літературному світу в колі “Об’єднаних словом” , а тепер сама здатна єднати своїм словом. І це справді так, адже привітати Наталю приїхали колеги не тільки з Франківська та області, а й зі Львова, Стрия, Тернополя, Чорткова… Мабуть, зайве говорити, що майже дві години офіційного дійства пройшли у змиг ока, і гості ще довго не квапились нікуди розходитись.

Ще раз хочу щиро подякувати усім, хто знайшов можливість прийти і розділити з нами це неймовірне свято Наталиного слова. Величезне спасибі “Галичині” за гостинність і, звісно, нашій світлоокій Кульбабонці за те світло, яке розлетілося у наших серцях, аби світити…

Леся Геник

Це вірші, що розширюють межі літературної мапи України. Поряд з бурхливими політичними і воєнними подіями та, часом переплітаючись з ними, ця книга являє собою літературні новини, які висвітлюють і моделюють шляхи розвитку людини, її душевного складу, та сприяють позитивним змінам в суспільстві.