Нещодавно в Білоцерківському краєзнавчому музеї відбулася вагома культурна подія – Костянтин Климчук, журналіст, просвітянин, координатор волонтерської групи «Час змін», директор видавництва «Час Змін Інформ» та співробітник музею презентував свою нову книжку «Любов, війна та інші збочення», який вийшов друком у видавництві «Час Змін Інформ».
«Ця книга писалася легко і важко. Я сумнівався… Але підтримка читачів за кордоном і в Україні мене надихнула. Дякую всім, хто вірив у мене. Тетяні Виговській, головній редакторці видавництва – за те, що визначила: фінал і сам характер книги потребують змін. Тетяні Щегельській – за делікатне редагування. Художнику Олександрові Жарку – за те, що зрозумів підтекст і створив макет обкладинки», – так Костянтин Климчук написав після презентації на своїй сторінці у фейсбуці. А ще подякував усім, хто розділив з ним разом радісну подію, що, до речі, відбулася напередодні його 50-річчя.
Власне презентацію автор розпочав також з подяки. Сказав, що свого часу був вражений книжкою Ганни Ручай (Тамари Клюкіної) «На Східному фронті є зміни», в якій про війну було написано так, як ще не писав ніхто. Тож саме наша письменниця-землячка надихнула Костянтина на створення власної книжки. Коли Климчук-волонтер неодноразово їздив фронтовими дорогами, зрозумів, що й сам хотів би щось сказати про цю війну. Хоча, зізнався, йому було дуже важко, адже раніше ніколи не писав для дорослих (до цього був автором кількох дитячих видань).
Перший варіант книжки, очевидно, написаний у стані зрозумілої депресії, коли письменникові доводилося видаляти номери телефонів загиблих друзів, не надто подобався й самому автору. Там він залишив усіх своїх персонажів-негідників живими, бо вже відверто сумнівався, що добро здатне перемогти. До речі, Костя зауважив, що в його романі немає позитивних героїв, хіба якісь другорядні. А так – «сама погань, правда, деякі екземпляри все ж таки викликають співчуття».
І коли автор почав був читати рукопис певному колу знайомих, своїй цільовій, як кажуть, аудиторії, ті зупинили його: «Так не піде! Треба переробляти».
Костянтин повстав, нічого не бажаючи змінювати. І, можливо, так воно усе й залишилося б, якби він не потрапив до творчої резиденції «Український дім» у Польщі. Там, він згадує, йому розповіли історію дитини, яка спала у валізі (й показали фото).
– І я зрозумів, що дитина в валізі – це й трагедія, і певний символ та надія на те, що наш народ відродиться, – каже автор. – Що ми переможемо в цій війні. Що наші діти збережуть життя, повернуться і будуть відбудовувати свою країну. Тож я переробив книгу. Кілька негідників отримали заслужене покарання, а деякі герої, яких я хотів «повбивати», отримали шанс на інше життя.
В ході презентації письменник зачитував уривки з нової книжки. Перед нами виникали різні образи, різні події, що розгорталися в дуже різних локаціях та декораціях. Від аскетично-специфічного військового побуту до кабіни авто, що мчить у бік західного кордону… В залі, де зібрались загалом люди, які глибоко «в темі», стояла зацікавлена тиша, місцями, як не дивно з огляду на крихітні шматочки тексту, впереміш зі сльзою чи усмішкою.
А важливим доповненням до обов’язкового для презентаційного дійства знайомства з твором стали виступи людей, які так чи інакше присутні в долі автора і вплинули (та продовжують впливати) на його творче, волонтерське, фахове і взагалі життя.
Так, своє слово-вітання Костянтину Климчучу адресували депутат Київської обласної ради Алевтина Шнуренко; начальник управління освіти й науки Білоцерківської міської ради Юрій Петрик, з яким Костянтин провів у волонтерських клопотах, поїздках, розмовах не один десяток годин; письменниця й художниця Галина Невінчана, з якою Климчука поєднує творча співпраця і котра жартома заохочує (погрожує) його до письменництва фразою: «Якщо ти не писатимеш, я тебе задушу»; екс-директорка музею Людмила Діденко, яка свого часу взяла Костянтина на роботу й завжди захоплювалася його ерудицією, відповідальністю та продуктивністю, а також наполягала на тому, аби він займався творчістю; волонтер та підприємець Микола Горенюк, близький авторові за духом і баченням завдань.
Загалом захід видався цікавим, насиченим як важливими, непростими, позначеними клятими обставинами, так і дуже добрими, людяними, дружніми й обнадійливими сенсами.
З того, що вдалося зрозуміти про «Війну, любов та інші збочення» Костянтина Климчука (до речі, на думку пані Невінчаної, ніяких збочень, крім війни, в книжці немає), можна передбачати досить важке читання. Але ж автор натякнув, що шанс він залишив. Власне, те саме робить котрий рік, чи сотні літ, наша горопашна історія. Та й нинішня весна, панове. Нова й прекрасна, попри все!
Валентина ХРАБУСТ, газета “Громадська думка”, №37-38 (14346-14347), 9 травня 2025