Взяти чистий аркуш,
написати на ньому все, як має бути,
принаймні там, де є ти,
з твоєї точки зору істини…
Стародавнім китайцям, аж до Конфуція, приписують вислів: «Не дай вам Бог жити в епоху змін», хоча самі жителі Піднебесної, здається, геть забули настанови філософів минулого. А може, його придумали ті, кого лякає сама думка про необхідність відірвати тіло від канапи і проявити ініціативу, муки творчого пошуку? Тому й викликає інтерес до літературної течії, яка народжується в Івано-Франківську. Микола Істин, натхненник та ініціатор розвитку нового напрямку, називає його «некстмодернізм».
«Моя творчість не була служницею політики. І вона виходила за межі менталітету українця, описаного класиками нашої літератури. Тому мені складно було знайти собі місце в літературі. Не підійшов для мене і постмодернізм, в якому більше гри ніж справжності, і відсутнє бажання вдосконалювати світ. А мої твори – це прообрази інших світів, які виходили за рамки традиційної культури, і законодавчого поля країни, проте я їх не перекреслював, а доповнював, і перепродовжував. Додавши до літературної України новий регіон який назвав – некстмодернізм», – говорить про себе поет.
Микола Істин не наївний новачок в літературі. Активно друкується в інтернет-виданнях та літературних журналах, обґрунтовує засади некстмодернізму і його визначальні риси. Збірка «НЕКСТМОДЕРНІЗМ постМАЙДАНівського паралельноАТОвського періоду», яка вийшла у видавництві «Час Змін Інформ» є своєрідним маніфестом іванофранківця, яким він прагне «… розширити межі літературної мапи України».
Ідентифікація
окупації –
це перший крок до визволення.
У верлібрах Микола Істин розмірковує про розвиток літератури і розвиток країни, захоплюється талантами українського народу й стверджує, що її створили поети, а не політики. Саме «космічні люди» стають ініціаторами змін у суспільстві. У найтяжчі моменти буття приходять на виручку «… добрі велетні слів… винахідники щастя й любові…». Поет передбачає появу в Україні, де головною метою великої частини населення є еміграція в країни вічнозеленого долара чи на територію з культом пластикового тазу вчорашнього салату «олів’є», таких людей, яких ми називаємо «білими воронами». Вони змінюватимуть культуру, вкажуть нові шляхи у пошуках сенсу життя.
Бажаю, аби в країні
Був і мій край,
А не руїна
З мрій.
Костянтин Климчук, видавець, літератор, журналіст
