Романом, де головний герой посидів у в’язниці, вже кілька століть нікого не здивуєш. Від класики і до сьогодні літературні герої стають заручниками обставин, помилково опиняючись за ґратами. Від 90-х років попереднього століття в певних колах пострадянських країн надзвичайну популярність здобули книжки (і пісні) про «зеків», які більше не невинні жертви людської несправедливості, а носії доволі специфічної і відмінної від загальноприйнятої моралі. Роман Ганни Ручай «Смугастий, мов життя» водночас дуже далекий і близький до такого роду літератури.

Сама письменниця в інтерв’ю називає роман «сумнівним». Багато сумнівів викликає він і в читача. Прототипом головного героя став чоловік однокласниці Ганни Ручай. Оскільки розповідь ведеться від першої особи – Геника – то зрозуміти ставлення автора до нього і всього, що відбувається, майже неможливо. Та Геник такий чоловік, якому байдуже, що про нього подумають, бо треба «нікого не боятися, ні на кого не оглядатися, на все наплювати». І це не єдине таке життєве переконання в героя. Мірилом усіх його вчинків є не якесь усталене поняття «добра» і «зла», а лише власне до них ставлення. Вичитане з книжок без усвідомлення суті поняття «честі» теж викривлюється і дрібніє до «понятій». Попри переконання, що він «не повинен, не може, не сміє чинити з іншими так, як вони з ним», Геник усе одно робить саме так.

Звичайно, ставлення героя до світу можна пояснити обставинами, в яких він виріс – смерть батька, недогляд мами, яка мусила заробляти на утримання двох дітей, і далеко не найкращий приклад старшого брата. Але ні дорослішання, ні досвід чомусь не спонукають Геника до заміни моралі «око за око» і «або ти, або тебе» на милосерднішу. А можливо, атмосфера Радянського союзу і не спонукала до таких метаморфоз. Та й людині, яка не мусила здобувати собі «авторитет» кулаками, зрозуміти Геників світ складно.

Попри вплив обставин на життя героя, все у цій книжці зводиться до питання особистого вибору людини. Адже плисти за течією чи опиратися згубним впливам теж обирати треба самому. Дівчині у ХХІ ст. дуже складно сприйняти рішення 18-річного хлопця сісти за ґрати аби лиш не йти в Червону армію. Максим Перепелиця просто ридає – чи це вже не актуальний жарт у 2018?

А далі, намагаючись перетравити цю інформацію, гортаєш сторінку за сторінкою, кривлячись від малоприємних описів тюремного життя, усе чекаючи – пошкодує Геник чи ні? І, врешті, це стається – «він раптом зрозумів, що романтики ніякої нема в тюремному житті». У цій книжці тюрма теж зло.

Як і з’ясовується, що самого лиш каяття вже не вистачає, щоб усе виправити. І на толерантність суспільства до колишнього в’язня розраховувати нічого. Роботи немає, спілкування можливе лише в межах кримінального прошарку суспільства, і людина скочується на самісіньке моральне дно.

«Ліхіє дєвяностиє» лиш пришвидшують падіння. І от ми бачимо людину без майбутнього. Шансів на те, що Геник асимілюється із «добропорядним» суспільством, як його брат, до речі, немає. Провести межу між провиною соціуму і власною в тому, що все так склалося, дуже важко.

Знайомство із адвокатом Тетяною, яка розвінчує ілюзорне поняття честі, тверезить Геника. А смерть по-справжньому близьких людей спонукає до змін у стилі життя. Проте, вони лише «косметичні». Геник починає грати за правилами суспільства, в якому живе, де треба лише «робити вигляд», що ти чесна і порядна людина, а не бути таким насправді.

Незмінним залишається, на жаль, і те, що деяким юнакам кримінал все ще видається романтичним і «Владімірскій централ» реальнішим і крутішим від всього, що навколо.

Напевно, немає сенсу після такого розбору роману говорити окремо про письменницьку майстерність авторки. Кожен читач знає, що далеко не завжди зустрінеш у книжці героя, якого для розуміння мусиш детально аналізувати. А контраст із такими відносно «простими» персонажами, як старший брат Вовка або шкілький товариш Вітька, додає «складності» Геника нових граней. І трагізму.

Автор Катерина Чубенко
Фото автора та Тетяни Виговської

Ганна Ручай. “Смугастий, мов життя”.
ISBN 978-617-7477-19-7
Формат: 145×200 мм, 236 сторінок, тверда обкладинка.
Замовляйте телефоном: 097 931 66 47; viber +38 063 782 10 10

Зібрані розсипи дат і подій, думок і мрій, викладені віршованими рядками, розмістилися в новій збірці української письменниці Галини Литовченко, авторки 12 поетичних та прозових видань.

В ній і буремний Донбас, і розгублений півострів, людські відчуття і почуття, українські пейзажі від Криму до Карпат – все, що запало в душу та око, викликало сльозу чи посмішку. Бо ж таке воно життя: мінливе, швидкоплинне, з радощами та печаллю, падіннями та злетами. Книга розрахована на широке коло читачів.