Знайти вільну хвилину для інтерв’ю Юлії важко. Вона викладає англійську, вчить польську, займається перекладами, публікується в різних виданнях, має колонку і в газеті «Культура і життя», при цьому не полишає роботу бібліотекаря. Зараз вона «гастролює» із презентацією своєї нової книги «Коли злітають літаки», яка вийшла у видавництві “Час Змін Інформ”. Це вже третя її повість. Писати і вдосконалюватись – то внутрішня потреба.
Одними із перших із кожною новою книгою Юлії Матту знайомляться жашківські читачі. Це вже правило, якого Юлія дотримується з любові до цього затишного міста. Днями вона тут презентувала нову книгу. Захід організовано відділом культури, молодіжної політики, спорту та туризму Жашківської міської ради (ВКМПСТ) в стінах Центральної районної бібліотеки. Тут мали місце дружні розмови авторки із гостями, «музичні хвилинки» від педагогів Дитячої музичної школи Н.Бондарчук та А.Давиденко, приємні сюрпризи і презенти від ВКМПСТ та гостей – друзів, колег із мистецького об’єднання “Мистецька толока”, учнів, пересічних жашківчан.
Після презентації вдається поспілкуватися.
Юлія готується до інтерв’ю, вмощується на стільці, пропонує каву та спілкується – усміхаючись. Завжди усміхатися і бути в позитивному настрої – теж правило.
– Юлю, коли для тебе здіймаються в небо літаки?
Обличчя співрозмовниці ясніє мрійливістю:
– Я дуже люблю подорожі. В одній із них я побувала в Стамбулі. Це не та туристична Туреччина, де звикли відпочивати українці. Але я люблю такі місця – дуже колоритні, самобутні, не адаптовані під туриста. Під час мандрів зустрічаєш різних випадкових людей, які в результаті стають тревел-партнерами, або навіть друзями, потрапляєш в пригоди – усе це стає частиною сюжету. Так, у книзі є реальні ситуації і герої, прототипами яких є мої знайомі. Природно, що повість вийшла дуже реалістична.
– То «Коли злітають літаки» – про подорож?
– Ця книга – про подорожі, про любов, Стамбул. Повість, як і дві попередні, – «гастрономічна». Обожнюю куштувати заморські страви, і пристрасть до екзотичної їжі теж стала частиною книги. За відгуками, читається смачно. «Робоча першоназва» цієї повісті, до речі, теж була гастрономічна – «Смажені каштани».
– Ця книга – для жіночої аудиторії?
– Ще «Жашківські равлики» розцінювалися мною і видавцями як «жіноче чтиво». Але ні – читають усі три повісті залюбки і чоловіки, і підлітки. Маю 14-річного сина – він одним із перших читає «друкописи». Тому питання цільової аудиторії несподівано для мене відійшло на другий план. Самі ж читачі зазначають, що це книги для приємного вечора або «в валізу». Я б сказала, що це повість-аперитив перед мандрівкою», бо після прочитаного багато хто пускається в мандри.
– Ти започаткувала термін «бібліотечний туризм». Що означає це поняття?
– Другий рік працюю в Київській бібліотеці імені О.Герцена, спілкуюся із колегами з інших бібліотек. Мені стало цікаво, як будується робота книгозбірень за кордоном. Відвідала одну, другу… Знаєте, бібліотеки варті уваги туристів не менше, ніж музеї, собори та ярмарки із сувенірами! На сьогодні сучасна бібліотека – це платформа для творчості, спілкування, навчання. Наприклад, у бібліотеках Відня книга та Інтернет не конкурують – вони доповнюють одне одного. Натомість в Україні ще побутує думка, що Інтернет витісняє книгу. У віденських бібліотеках зібрано великі колекції вінілових платівок, які можна тут і прослуховувати. Вразила мене юдейська бібліотека, де проводять весільні церемонії. За кордоном не бояться виходити за рамки. Там бібліотеки мають свою сувенірну продукцію, залюбки приймають в подарунок видання українською мовою. Тож, де не буваю, обов’язково заходжу до найближчої бібліотеки, везу наші книги, газети. А про свої мандри ділюся з іншими, бо це справді цінні туристичні маршрути – так поняття «бібліотечний туризм» і народилося.
– Юліє, ти переїхала із Києва до райцентру на Черкащині. Чим продиктоване таке рішення? Як до цього поставилися твої близькі?
– За останні кілька років я пройшла такий вишкіл, що полишити столичний комфорт не страшно. Навіть навпаки: в якийсь момент штучно провокуєш ситуації, щоб вийти із зони комфорту, зумисне випробовуєш себе на міцність. Для когось переїхати із Києва у містечко-райцентр – це крок назад, а для мене – це свідчення того, що я досягла певного рівня, коли можливості розвиватися знайду будь-де! Проміняти столицю на невеличке містечко легко – якщо умієш знаходити можливості і перспективи. Тим паче, я полюбила Жашків, його людей, неймовірну природу. Я запрошую сюди усіх своїх друзів, знайомлю їх із тутешніми митцями, краєзнавцями – і друзі залишаються ще довго під враженнями! Не всі з мого оточення прийняли моє рішення, не всі зрозуміли і підтримали – ми ж усі маємо свій світогляд.
– Які плани на майбутнє?
– Пишу нову книгу. Вона про відмінності в культурі і менталітеті українців та іноземців. Планую більше займатися журналістикою. А ще – облаштуватися на новому місці, поставити тут на подвір’ї в тіні винограду садову гойдалку і столик, за яким частуватиму чаєм своїх друзів із Києва.
Спілкувалася Людмила Лотецька
