Людей здавна приваблювало небо. Зазирнути у синє безмежжя, пізнати таємниці зіркового закрайсвіття, злетіти до хмар і розпростерти руки, вдихаючи на повні груди вітряну прохолоду. Поети схожі на цих аероромантиків, адже вони так само зазирають за обрій і злітають у своїх віршах над хмарами.

Лесю Шмигельську новачком в літературі не назвеш. І так збіглося, що збірка «Сьоме небо» є сьомою книгою членкині НСПУ з Івано-Франківщини. Вже досвідчена поетеса в книзі показала багатогранність свого таланту, вміння оперувати формою вірша і його тематикою. І книга складається немов із семи тематичних небес, про які хоче розповісти пані Леся.

Одне з небес – це освідчення в любові батькам і своїй сім’ї. На цьому небі спогади дитинства, приємні й смачні, як спечений мамою хліб. Небо розлоге, як пшеничні лани, коли кожна хвилина приносить нові відкриття. І ці скороминущі смаки дитинства пані Шмигельська намагається передати читачу і своїм дітям.

… Ще і нині дитина, бо тато чекає жнива,

Ще матуся старенька пече Великодню хлібину.

Я – щаслива… Щаслива! Бо казка не вмерла – жива

Я – дитина…

Іншими авторськими небесами є розмова з природою і Ним, найсправедливішим, бо Він віддав життя за людей. І поетеса своїми віршами малює образи, які ніби переносять читача в світ любові та єднання. Коли ти можеш спитати поради у Всевишнього, і він радо дасть відповідь. Ці вірші напоєні солодким узваром спокою і пахнуть заправленою медом різдвяною кутею. А щодо описів природи, то хіба хтось може порівнятися з романтичними українками, які залюблені в природу рідного краю? Зі сторінок «Сьомого неба» ви відчуєте пахощі лісу, летітимете разом із п’янким вітром над щедрою землею нашої Батьківщини.

Леся Шмигельська вдало експериментує з формами вірша. Вона не зациклюється на одному розмірі, а шукає (і знаходить) способи виразити свої емоції та почуття. Тож коли гортаєш сторінки «Сьомого неба», то не втомлюєшся від одноманітності і заяложеності. Кожна сторінка, наче сюрприз, її перегортаєш в очікуванні нової поетичної пригоди і сповна винагороджуєш себе, перегорнувши останній лист.

Поезія – творчість вишукана. І цю вишуканість частенько шукають в столиці, культурних центрах. А варто роззирнутися навкруги і зрозуміти, що і в невеликих містах та селищах можуть заклично виблискувати справжні «діаманти», відшліфовані перебуванням на лоні природи і граненими повсякденними випробуваннями. Будьмо уважними і озираймося в пошуках поетичних скарбів.

Костянтин Климчук