Сто сонетів вісімнадцятого року Юрія Рокитянського

Тримаючи в руках збірку сонетів Юрія Рокитянського «Сонети вісімнадцятого року», мимоволі відчуваєш приємне хвилювання від зустрічі з поезією. Пальці пестять обкладинку, потім граються зі сторінками. Поки що лише органолептика дає задоволення. Нарешті книгу відкрито. Відкрито не без хвилювання, адже назва багатообіцяча.

До поетичної форми сонету зверталися Петрарка і Шекспір, Леся Українка й Іван Франко, Борис Грінченко й Максим Рильський. Сьогодні поети шукають способи вирватися з усталених форм, а сонет навпаки – дисциплінує митця, все ж залишаючи простір для оригінальності, таланту, іронії. Так починається збірка Юрія Рокитянського.

Я не боюсь повторів у сонеті,

На те вони і є – любовні будні!

В поезії мораль, слова етюдні,

Що зайва мідь у золотій монеті

Автор спочатку грається з настроєм читача, ніби Посейдон хвилями. Лише налаштуєшся на ліричний лад, а вже подумки, а то й справді усміхаєшся несподіваному повороту сюжету сонету. Може, в когось це і викличе певне нерозуміння, але такі коливання справді захоплюють і ти розумієш переживання героя в Попільні чи на лівому березі Десни.

Проте не варто думати, що Юрій Рокитянський поставив собі на меті розважити читача іронічними історіями. Ні, гортаючи сторінку за сторінкою, справді захоплюєшся читанням і змінами тональності сонетів. І ось уже проривається туга за тим, що минуло і не повернеться.

Стою у дичині, я – плину перекір…

І сонце тишу ллє на суєтну дотепу,

Старий чумацький шлях без чумаків і зір.

Так від іронічного до ліричного, від усмішки й до сльози веде автор читача сторінками книги. Не баріться, рушайте в дорогу. Від сонета до сонета, гортаючи сторінки і напиваючись поезії, якою «Сонети вісімнадцятого року» повні по вінця.

Костянтин Климчук, видавець, журналіст, просвітянин

Видати книгу

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *