Літературній студії «Просвіти» вже більш, ніж півтора року. Ідея виникла у просвітянки Тетяни Виговської, на її запрошення я й долучилася до проекту як творчий керівник. Час починати нотатки для історії. А будь-яку історію слід вивчати поетапно. Якими ж були етапи творчого зростання наших студійців?
1.Осінній листок
Це тема першого навчального етюду. Авжеж, усе почалося з кленового листочка, що впав до ніг у темному Клубному завулку наприкінці жовтня 2016-го. З ним я вперше прийшла в студію, де чекали Максим, Катя, Настя, Костянтин і наш юний адміністратор Всеволод. Запропонувала створити маленьку історію кленового листка, і вийшло щось дуже поетичне й доволі новаторське. Звідтоді подумки й називаю студійців зухвалими романтиками.
Того вечора ми обговорювали лекцію Чака Поланіка для студентів літературного факультету. І студійці підійшли до порад майстра популярної прози вельми серйозно. За його рекомендаціями взялися завзято викорінювати зі своїх творів «було» і «стало» та мисленнєві дієслова на кшталт «подумав», «відчув» і т.п. Вчилися за порадою майстра передавати думки й почуття героїв за допомогою їхньої міміки, жестів, манери поведінки.
Максим Кириченко вже на перше заняття прийшов з готовою новелою «Пішак», у яку лаконічно висловив своє розуміння сенсу боротьби й перемоги. Кожен студієць на той час мав певні задуми, які змінювалися мірою заглиблення в світ творчості. Настя цілком переосмислила манеру змалювання образів своєї повісті про учасника Майдану, а Катя Маркович вперше спробувала сили в написання вірша у прозі. Згодом долучився Ігор Леваднюк зі своїми пошуками Бога в сучасниках, і наші вечірні бесіди за чаєм перетворилися на філософські дискусії.
2.Етюди за Рафаелем Орбинськи
У світ літератури поринали дедалі глибше. Досліджували уривки з творів сучасників, виявляючи в них і стираючи в своїх творах набридливі «чоловіче» й «жіноче» начала, вчилися «ховати» автора, максимально звужувати сферу його втручання в діяльність героїв, не «вести» персонажів, мов паперових ляльок, а дозволяти їм «вести автора» – саме так працює один із найпопулярніших нині письменників, Стівен Кінг.
Випробовували свої сили в імпресіонізмі й сюрреалізмі. Серйозний поступ позначився після спроби написання прозової мініатюри за однією з картин художника-сюрреаліста Рафаеля Орбинськи. Так народилися короткі новели Кості «Біла пітьма» й Наталчині «День І ніч», що стали другим кроком на шляху пошуків власного авторського стилю.
3.Джокер
Унікальний досвід нашої студійної роботи – постмодерністський роман у новелах, написаний колективно. На історії його створення зупинятися не варто – її детальний виклад знайдете в Альманасі “Зухвалі романтики”. Додамо лишень, що ідея зродилася за чаюванням напередодні нового, 2017-го року, коли студійці підбивали підсумки першого місяця роботи. Кожен уже визначився з тематикою своїх творів. Максима Кириченка зацікавив процес створення історичної прози й він узявся розкривати цю тему з верхнього пласта – історії психологічної руйнації людини радянської доби, наслідки якої так яскраво виявляються сьогодні. Ігор заглибився у філософію. Настя Сокол несподівано для себе почала писати вірші. З’явився новий студієць, Михайло Сімоненко, й ми виявили, що нашому колективному творчому началу бракувало саме його трохи жорсткої іронії. Ось цією ноткою і доповнився багатогранний образ не найкращого з наших сучасників, виведений у «Джокері». Там і романтична філософія Ігоря, й прагматизм прози Максима, й неоднозначний герой Костянтина Климчука, й Настін убивця – суміш доволі сумнівнівних кінообразів плюс юнацький максималізм. Влітку до когорти творців «Джокера» долучилася Яна Однорог, палка прихильнця жанру фентезі, яка вже встигла досягти в ньому певних успіхів у інтернет-спільноті. Дискусії пожвавішали й набули особливої гостроти. Із цієї дівчини просто бризкають ідеї, часу на втілення яких, на жаль, бракує, як і решті студійців. Робота або навчання, сім’я, громадська діяльність залишають кожному з них мало часу для творчості, але натхнення не згасає, і це головне. Якщо людина вірна своєму покликанню, цілий світ стає їй у поміч, і наша студія – частинка цього світу.
4.Діти
З кінця лютого 2017 року працює дитяча студія. Діти різного віку почали з прихованого неприйняття класики (наслідки трохи упередженого підходу до шкільної програми), але поступово звикли до думки, що не все варто «скидати з корабля сучасності» й доводиться визнати нерозривність зв’язків класики й модернових напрямів у сучасній літературі. Те, що група різновікова й складається з двох «партій» – прозаїків і поетів, – лише на користь студійцям. Старші вчаться з повагою сприймати перші проби пера молодших і давати їм дружні поради, молодші – звикають до жорсткого світу творчості, де нікуди не подінешся від визнання помилок і їх виправлення. Потроху боремося з прихильністю деяких юних поетів до дієслівної рими. Ця робота, мабуть, найскладніша, бо доводиться стикатися з шаблонним: «Я так бачу, я так відчуваю», хоча насправді це всього-на-всього брак досвіду.
У кожного юного студійця, так само, як і в кожного дорослого, свій напрям: Михайло Міняйло – обдарований молодий поет, шанувальник творчості Ліни Костенко. Марійка Хілініч – романтик із дуже своєрідним, казковим баченням світу й доволі «дорослою» манерою письма, як на юний вік достатньо сформованою. Альона Коляда шукає себе в прозі й поезії, визначається з формою вірша. Ася Семенівська – аматор і творець дитячого детектива, а Насті Кравченко більше до вподоби діалоги, має певний нахил до драматургії. Рідко бачимося в студії з Вікою Зеленою – її життя перенасичене бурхливою діяльністю й творчістю в дуже різних мистецьких галузях. Але варто їй з’явитися – і ми чуємо неймовірну, смішну й водночас трішки сумну історію з життя. Наймолодшу студійку, Поліну Білан, захоплюють спостереження за тваринами й хвилюють такі проблеми, як бездумне знищення сучасниками природних скарбів. У цьому з нею солідарна Марійка Хілініч, яка переймається долею дерев, знищених під приводом благоустрою.
Дві години в студії – справді неймовірний досвід для дорослого. Якщо бажаєте зрозуміти своїх дітей, долучіться до їхнього бачення світу в Альманасі.
5.Наші досягнення за рік
Найперше – Альманах. Твори, що ввійшли до нього, ще учнівські, здебільшого – взагалі студійні вправи, але важливо вже те, що кожен учасник цього колективного видання сміливо зробив перший крок назустріч своєму читачеві. Глянути в очі читачам – неабияке випробування для кожного автора. І необхідно пройти його, щоб у подальшому не боятися ні критики, ні, можливо, осуду, не піддаватися впливам та йти обраним шляхом. Критики завжди знайдуться, та головне – взяти з їхніх слів правильні уроки й не повторювати помилок. Отже, Альманах “Зухвалі романтики” – це перше випробування авторської мужності передовсім дорослих студійців.
Любов Прокопенко, автор веселих дитячих віршів і гуморесок, щойно випустила свою першу книжку-розмальовку для дітей дошкільного та молодшого шкільного віку у білоцерківському видавництві «Час Змін Інформ» під творчим керівництвом Тетяни Виговської. Тут готується до випуску книжка віршів і прозових мініатюр ще однієї нашої літстудійки Оксани Вязової-Щербань.
Яна Однорог успішно працює в перекладі з англійської фентезійних творів для інтернет-видань і пише серйозну річ для друку (поки що задум є таємницею). Що ж до нашого юнацтва, то тут уже є перші перемоги.
Жанна Задворна, студентка професійного коледжу, виборола перше місце в номінації «Література» в обласному конкурсі серед студентів закладів такого типу.
Михайло Міняйло, переможець численних конкурсів читців-декламаторів, став призером конкурсу поезії серед старшокласників, організованого часописом «Кримська світлиця».
Марійка Хілініч зі своєю повістю вийшла у фінал дитячого літературного конкурсу «Перодактиль» і нині готується до участі в конкурсі міського фентезі «Гардаріки».
Альона Коляда отримала диплом обласного конкурсу юнацьких проектів зі збереження пам’яток старовини та планує подальшу участь у цій роботі.
Ася Семенівська, яка зараз пише захопливий дитячий детектив і при цьому відвідує художню студію, під враженням від студійного прочитання казки про кульбабу створила чудовий імпреоністичний етюд «Кульбаби», за який отримала приз у конкурсі юних художників.
І, звісно, усі мають намір боротися далі й перемагати, на те ж вони й зухвалі романтики.
Отак і дрейфуємо серед буденності на утлому човнику фантазії, уперто залишаючись собою після всіх життєвих випробувань.
Ганна Ручай, письменниця, редакторка, творчий керівник літературної студії «Просвіти»