Видавництво "Час Змін Інформ"
Видавництво "Час Змін Інформ"
  • Головна
  • Анонси
  • Новинки
  • Готується до друку
  • Видати книгу
  • Заходи
  • Асортимент
  • Інтернет-книгарня

Видавництво "Час Змін Інформ"

Видати книгу +38 097 931 66 47

Видавництво "Час Змін Інформ"
  • Художня проза
  • Поезія
  • Дитяча література
  • Навчальна література
  • Довідкова література

All posts by admin

Read more..

Скарбничка усмішок. Олександр Сушко

Ця книжка – результат багаторічної творчої праці митця. Тут є твори і двадцятирічної давності, і написані ще вчора.

Гумор і сатира – найскладніші жанри у літературі, вважає автор. Це і не проза, і не поезія. Трішки сильніше чим треба натиснеш пером – і читача можна зарізати, а не дотиснув – тему не розкрито, а слова лягли на папір всує. Ось тому не кожному літераторові вдається скорити таку вершину. Олександрові Сушку – вдалося.

«Скарбничка усмішок» – книжка різнопланова, багатожанрова: тут і віршовані гуморески, і жартівливі оповідання, нещадна сатира і доброзичливий усміх. Автор чітко вказує у своїх творах межу між добром і злом, світлом і тьмою, гідністю та нікчемними вчинками. А головне – Олександр любить людей, про яких пише, і землю, на якій живе.


Скарбничка усмішок / Олександр Сушко: есеї, поезії – Біла Церква: Час Змін Інформ, 2020 – 328 с.

ISBN 978-617-7477-95-1

 

Формат: 60х84 1/16

Розмір: А5

Обкладинка: тверда

Папір блоку: офсетний 80 г

Художнє оформлення обкладинки Олександра Кондратенко

Художнє оформлення внутрішнього блоку Віктора Ткаченка

Дизайнер обкладинки: Тетяна Виговська

 

Червень 2, 2020 admin Leave a comment
Read more..

Тетяна Череп-Пероганич. Танго не для нас

«Танго не для нас» – нова книга письменниці, журналістки, громадської діячки Тетяни Череп-Пероганич. Поезії про те, що поза часом і за жодних обставин не втратить своєї актуальності. Лірика від серця до серця – про прийняття та неприйняття самої людини, її почуттів і цінностей, про справжність та гру, про чіткий розподіл ролей і про буйну стихію, що рветься назовні з душі справжньої Особистості – залюбленої, стражденної, жагучої та завжди творчої.

Танго не для нас : поезії / Тетяна Череп-Пероганич. – Біла Церква : Час Змін Інформ, 2020. – 116 с.
ISBN 978-617-7477-79-1

Замовити книжку можна у автора

Травень 14, 2020 admin Leave a comment
Read more..

Інтонації серця. Ніна Ковальчук

«Інтонації серця» – збірка інтимної лірики Ніни Ковальчук, чуттєві сповіді в різних тональностях і ритмах. У віршах авторка розкриває світ, у якому кохання – причина і наслідок, біль і зцілення, спротив і покора. Рекомендовано для широкого кола читачів…


Інтонації серця: поезії / Ніна Ковальчук. – Біла Церква: Час Змін Інформ, 2020. – 148 с.

ISBN 978-617-7477-74-6
Формат 70 х 100 1/32
Розмір: 168Х121 мм
Обкладинка: тверда
Папір блоку: офсетний 80 г
Дизайнер обкладинки Тетяна Виговська

Замовляйте книгу в автора

Травень 14, 2020 admin Leave a comment
Read more..

Крок в безсмертя. Галина Онацька

Події в Україні останніх п’яти з лишком років нікого не залишили байдужим. Неоголошена війна «братнього» народу та їх посіпак розповзлася раковою пухлиною на сході країни і, здається, ось-ось захопить решту. Але на її шляху стали безкорисні та мужні нащадки козацького роду, що не шкодують свого життя за свободу рідної землі. Про них та їхні почуття, про родини воїнів та цю священну боротьбу і оповідає збірка поезій останніх трьох буремних років. Сюди ввійшли вибрані твори з раніше опублікованих, а також ті, що з’явилися нещодавно.

Збірка адресована широкому колу читачів; усім тим, хто вболіває за долю України.


Крок у безсмертя : Вибрані поезії / Галина Онацька. – Біла Церква: Час Змін Інформ, 2020. – 176 с., іл.
ISBN 978-617-7477-81-4
Формат 60 х 90 1/16
Розмір: 210Х145 мм
Обкладинка: тверда
Ілюстрації: чорно-білі
Папір блоку: офсетний 80 г
Дизайнер обкладинки Олександр Бригас

Купити книгу

Травень 12, 2020 admin Leave a comment
Read more..

Військові формування періоду Української революції 1917-1921 рр.

У збірнику опубліковано матеріали Всеукраїнської наукової конференції «Військові формування періоду Української революції 1917-1921 рр.», приуроченої до 100-річчя початку Української революції. Український військовий рух є одним з найважливіших аспектів національного відродження та розбудови державності. І хоча молодій українській армії так і не вдалось реалізувати своє призначення, цей період став одним з найяскравіших у минувшині нашого війська. Статті присвячені історії Перших визвольних змагань1917–1921 років, висвітлюють етапи формування, озброєння та методи боротьби повстанських загонів, долі їх очільників.Збірка розрахована на науковців, викладачів, студентів, усіх, хто цікавиться історією України.

Військові формування періоду Української революції 1917-1921 рр. : Матеріали Всеукраїнської наукової конференції (Білоцерківський краєзнавчий музей, 19 листопада 2018 р.). – Біла Церква: Час Змін Інформ, 2020 – 104 с.
ISBN 978-617-7477-76-0

Формат 60 х 84 1/8

Розмір: А4

Обкладинка: м’яка ламінована

Папір блоку: офсетний, 80 г

Фотографії: чорно-білі

Травень 1, 2020 admin Leave a comment
Read more..

Соло надірваних струн. Том 2. Київщина. Наталія Хаммоуда

До другого тому із циклу «Соло надірваних струн» увійшла тридцять одна новела про життя і кохання загиблих Героїв АТО з Київщини. Цей проект є літописним і має на меті донести правду сьогодення до сучасників, закарбувати у пам’яті українців згадку про воїнів, які були патріотами, захисниками і віддали своє життя за цілісність, суверенітет і волю України. Розповідь вдови з Луганська стане містком до наступного тому про Героїв Луганщини.



Соло надірваних струн. Том.2. Київщина : новели / Наталія Хаммоуда. — Біла Церква: Час Змін Інформ, 2019. — 418 с.
ISBN 978-617-7477-78-4
Формат 84х108 1/32
Розмір: 200/130 мм
Обкладинка: тверда
Папір блоку: офсетний, білий, 80 г
Ілюстрації: чорно-білі
Дизайнер обкладинки Тетяна Виговська
Художник Леся Сива
Придбати книжку можна тут

Травень 1, 2020 admin 1 Comment
Read more..

Рондо старовинних вулиць. Літературна студія Білоцерківської “ПРОСВІТИ” рідному містові

Рондо — музичний твір, в якому повторювані рефрени перемежовуються куплетами дуже різного змісту.

В кожному — окрема міні-поема, завершений сюжет. І все разом — трохи сумна лірична пісня для танцю в колі, що завершується тим самим рефреном, заради якого складена.

Наш рефрен — «Я твоє місто, я вже зникаю, встигни намилуватися мною!».

Він на різні голоси (й у різних сюжетах) повторюється в цій збірці есеїв, новел, замальовок, публіцистичних творів і навіть казок, написаних дорослими і юними студійцями, яких об’єднала любов до рідного міста.

Звісно, складно достукатися до меркантильних сучасників, для яких реставрація неповторної старовини — «нецільове використання коштів».

Простіше все знести й замінити стандартними кубиками офісних центрів, ніж морочитися з фігурними ризалітами, викришеними цегляними фронтонами й ліпним декором.

Тож якщо судилося впасти під натиском гламуру цим мальовничим острівцям історії, клаптикам живої людської пам’яті, неповторним «пам’яткам місцевого значення», які є/були тільки в цьому місті і яких не побачите більше ніде й ніколи, — ми залишимо бодай пісню про них…

Рондо старовинних вулиць / Літературна студія Білоцерківської «Просвіти»: есеї, поезії, оповідання, статті — Біла Церква: Час Змін Інформ, 2020 — 156 с., іл.

ISBN 978-617-7477-77-7
Формат 60 х 84 1/16
Розмір: 145 x 210 мм
Обкладинка: тверда
Жанр: альманах
Папір блоку: офсетний, 80 г
Літературний редактор: Ганна Ручай
Художник: Дар’я Подлужна
Дизайнер обкладинки: Дмитро Краснов
Внутрішній дизайн, технічне редагування, макетування, верстка Тетяни Виговської

Квітень 21, 2020 admin Leave a comment
Read more..

Марина Дубовик «Днями грубого помелу»

«Днями грубого помелу» – збірка філософсько-інтимної лірики з іронією авторки над дійсністю, контрастами почуттів і незгасимою вірою в життя. Кожна поезія – це реальна історія із ключовим образом, розподілена за присмаком у певний вид кави. Чому цей напій? Адже, за переконанням Марини Дубовик, вірші мають бути концентратом енергії, що підштовхує читача йти вперед, бачити красу – навіть якщо під гострим кутом. Розраховано на широке коло читачів.

Continue reading… →

Квітень 18, 2020 admin Leave a comment
Read more..

Три поетичні пори

Десь на горі Парнас, на «високочолих» сайтах сидять Поети. А можливо, уже й на самому Олімпі боги посунулися й дали їм місце. Адже в книжкових крамницях поетична поличка обмежується кількома ошатними томиками класиків і лавреатів. Народу нині не до поезії. Поезія — для поетів.

А  тим часом на схилах Олімпу, в затінку олив (чи вишень із яблунями), неквапно прядуть думки, замислено обертають гончарне коло Просто поети. З-під їхніх рук снується золотаво-сріблясте прядиво настроїв, витончуються вишукані образи, вкладаються в дивовижні форми. А хто молодший — із зусиллям вганяє мотику в товщу пересохлих душ, у кам’янистий ґрунт сучасності. І нікого те, по суті, не обходить. Але ми сьогодні почнемо потрошку сходити на той зелений схил, де вони всі ховаються в тіні. Спробуємо залучити і їх до розмови про Життя, Любов і Поезію.

Це дуже різні люди, різного віку, з різними смаками й уподобаннями. Почнемо з наймолодших

 

   1. Покоління кави

Замовляйте книжку тут: www.facebook.com/commerce/products/3632045440201277

Донедавна (світ і життя тепер діляться на До Карантину й Карантин, а що буде Після — говорити зарано) вони пили каву скрізь: із пластикових келишків на вулицях і на лавах парків та скверів, на чорних сходах офісів із сигаретою в лівиці, в романтичних підвальчиках і акваріумах торгівельних центрів. Різноголосся цього горлатого покоління «без комплексів» — у віршах молодої поетки Марини Дубовик. Голоси трохи захриплі від ходіння в самому лишень шарфі до носа, інтонація часом задерикувата, а часом і просто зла. А хіба ж нема чого їм гніватися?! Молодь завше в опозиції — це вже банальність. Вона заперечує все, фактично перекреслює нас, старших (і правильно робить, як показали останні події!). Вона постійно наїжачена й готова до нападу. Ходить містом і плюється в нас отими напоєними отрутою голочками дикобраза. Такі ось симпатичні міські дикуни — мисливці на абсолютно нелякані образи, що на подив легко даються їм до рук: «Ми кавові зерна…/Ми служимо ранку/Ми чорні монахи/і парою вгору — руками Оранти —/ми гірко відмолюєм/смажений біль».

Ритм лише вгадується — і він чудовий, бо передає нерівний, схвильований пульс. Але є в цьому навмисно порваному ритмі справжній душевний надрив. Вони не заспокоєні, їм усе болить гостріше, ніж нам, простим смертним з нашими дрібними потребами: «Мізки розбризкані/змазані риси/ вечір наколює нас, ніби спис/Ми ніби випари над пустирями/ми ніби паростки в зоряний ворс./Тільки прошу тебе — не продірявся!/Нам вибухати ударами гроз — людству ходити під гирями».

Так нинішня молодь розуміє призначення поета. Аби ж тільки йому «не продірявитися», надміру захопившись «новизною» і «оригінальністю» не завжди щирих «авторитетів». «Не продірявитися» — це зберегти оцю палку пристрасть і войовничу нелюбов до нашого сьогодення, яка, сподіваюся не переросте в ненависть і зневіру. Адже попри всю наїжаченість десь під колючками криються задавнений смуток і те саме, незнищенне, юначе очікування дива. Воно проглядає крізь усі зумисне похмурі образи, хоч би як старанно вони добиралися. І що похмуріші образи — то виразніше проступає незахищеність. «Осінь не збиралася вмирати,/ і тому калічитиме всіх —/їй на вас плювать дощем і матом…/…і тримати в’язкою на складі/лицемірно виспіваний сніг». І все одно є надія на щось тепле, людяне: «…Скрутить вашого кота в маленьку сиґму/і пропустить, наче бабцю в черзі/, ваш фригідно-непорочний сніг».

Це агресивне неприйняття лірики, глузування з власного підсвідомого прагнення ліричних осені, неба й снігу. Тому вони «завели свій поетичний будильник» на морок і туман: «Небо знудило/в місті/брудом/…головне — не пробуджуй мізки/, І без них надто вогко, звивисто». Їм ріжуть душі «…Хижі й гострі шрами на вікнах/ в мороз». Вони зумисне спотворюють свій образ у очах світу: «Ми стервоїдні птиці/, а може, без місця/пришелепкуваті боги». І в останнє якраз віриться. Але ж це всього-на-всього міські ворони! Ті самі, що й тисячу років тому, улюблений образ шанувальників готики й рокерів. Це не перший і, гадаю, не останній поет, який рідниться з міськими воронами. Від еллінських часів романтики вбачали в них не просто вісників потойбіччя, а своїх посестер, тих, кого «звичайні» люди й птахи стороняться.

Поет ніби кидає в обличчя перехожим свої зумисне недбалі рими й дисонанси. І несподівано для себе самого знаходить нове суголосся, наприклад, у оцьому вірші, подібному до відьомського заклинання:

… У мені імена і хрести,

Смак землі на розбитій губі

І підсмажене листя з підхруском.

Я вмістив перегнилі світи

І початки весни,

І серпневі кінці,

І до волі по трубах між зим

Відпускайте —

Я дим

Я дим.

Можете сміятися, але насправді це – любов. Просто молодь шукає власних слів, не вдовольняючись нашими для її висловлення. Любов для неї — болісне прийняття. «І промені — розтини у протилежне/Залежане місто намуляло шрами/прикласти світанок/ збирати руками прокусану м’якоть/і спалювать пам’ять». Це любов на межі жертовності: «І клітинами просто, грубо/відмирайте у водопровід — /так життя допульсує в трубах/, аби завтра вмивати світ», адже «серце пожбурене світові». Так, саме пожбурене, мовляв, на тобі, підлий, вдавися!

Ліризм просто рветься назовні, а його кулаками в тім’я втовкмачують у якомога гостріші, тьмяніші образи — автор уперто намагається зблизити поезію з реальністю.

Ось по-справжньому лірична строфа:

А ти будеш моїми крилами,

Щоб, як лист, закружляти в осені,

І вдихати краєчок неба…

Моїм кроком, і пульсом в жилах,

І у грози моєю просинню…

На цьому варто було б закінчити. Сила поезії в недомовленості, в тому, що зупинилося на півподиху. Тому абсолютно недоречним видається оце: «навіть коли я пазл/, навіть коли я ребус». Оці два останні рядки, що навмисно ламають ритм і настрій, уже відгонять банальним «должна бить в женщине какая-то загадка». Незбагненність не в образах пазла й ребуса, вона в оцьому «краєчку неба», який бачиш кутиком ока, а варто повернути голову…

Ґете писав, що без метафори неможливо висловити жодної думки; і там, де йдеться про непізнанну сутність речей, кожне слово є образ. Але образ у даному випадку надто відчутний на дотик, я б сказала, буденний. Тут неможливо не порівняти поета з художником. Якщо художник обмежується простим поданням зовнішньої дійсності через лінію і колір, то до цього суто формального відтворення натури він неодмінно додає певний залишок невисловленого, невимовного. Та якщо поет не прагне нічого вищого за вираження в слові зримої і вже осмисленої дійсності, цей скарб невимовного ним до кінця й вичерпується. Може виявитися, що ритм і звучання внесуть туди певну невисловлену красу. Та якщо й ці елементи не на висоті, вірші зберігають свій вплив лише доти, поки сама закладена в них думка здатна приваблювати слухача. Тому інтригуймо його, недоговорюймо навіть того, що так рветься вилитися в слова! Хай читач/слухач відчує, хай у ньому бринить оце Невимовне, ніби ненароком зачеплена струна.

Автор боїться лірики — а дарма. Лірика — це саме те, що не дозволить остаточно зненавидіти «десятки людотермітів» і «шизостоліття». Нічого не вдієш: ми всі тут живемо, й цей негарний світ не завалиться нам на догоду раніше, ніж йому призначено. Так, любити боляче. «Вірші липнуть до піднебінь,/перетерті до нот пісні/,і від запаху сцен і шин/нам коли-небудь знавісніть».

Знавіснійте, молоді, благаю вас, знавіснійте! Вихлюпніть усе, що мучить! Хай виллється чуже, наслідуване, нерідне. Натомість прийде ваша щира, родима поезія з усіма її найнесподіванішими, найсвіжішими образами, яких ви так гарячково, натхненно дошукуєтеся. І вибухне Вона — Поезія ХХІ століття, неповторна поезія Покоління кави.

Насправді оці пошуки вже були, адже історія тече по колу. Початок кожного століття збурює отаке молоде невдоволення — і воно дає щедрі плоди. Адже й сам поет підсвідомо відчуває: щось має змінитися, тут усе не так, усе не те. Давно вже «пригорають на кухні поети з книжками» і

День пригорів?

Додайте спецій:

З гірчицею, з перцем.

Для Хроноса — хрону

І солі —

У мене позичте.

Справжня Марина Дубовик — це не «Кожний», не «Друго-сортний» і не «Пересічний», це навіть не «Дим», і не «абориген не цієї реальності». Навпаки — вона вся в цій реальності з тверезим усвідомленням, що «Всесвіт не насититься», «що людство прагне люду на обід».

Ось сутність її покоління:

…консерватор з нейронів,

Газова суміш ідей і міст.

Нетто — десятки фунтів,

Акція — шапка й шарф.

Вийняти мізки на м’ясорубку,

Додати ЗМІїний фарш.

І це «Не філософ, підпертий ліктями», а «конструктор із ламп і вікон».

Він іде містами повз наші зашторені вікна, повз наші замкнені брами, поглядає іронічно:

Напихають маршрутки

Втомлені ляльки вуду,

А ми в очі — пішки,

За нами —

тиш…

А чого ж їм потрібно для заспокоєння? «ін’єкцій-віршів/у вену — мову/ і припис — рух». Так, у вену мову — це актуально, бо у вокабулярі забагато русизмів. І дарма, що то рими. Буде мова у венах, у спинному мозку — знайдуться й рідні. Прийдуть самі по собі. Адже авторський стиль і мова твору — різні речі й потрібно їх розділяти.

Поет уже відбувся, і в нього є власне кредо. Адже «БЦ значить бути цільним і жити просто» — яких ще вам, люди, закликів і гасел?! Молодь ввела до вжитку цю абревіатуру — БЦ. Вона багатьом не подобається. Але рідне місто, якого автор збірки «Життя грубого помелу» так болісно «не любить», раптом оживає в одному з фінальних есеїв «холодною площею Волі». І вражає: яке ж це знайоме! Відчуття холоду, найперше відчуття, коли тебе випихають на зупинку з темної теплої київської маршрутки, під глуху стіну університету, навпроти темного собору. Недоглянуте, часом незатишне, холодне і… рідне до сліз.

Хоч би якими столицями подорожував поет, він закорінений тут, і це безмежно тішить. Марина вже от-от переросте своїх столичних «метрів» і «кумирів», її поетичний стиль на стадії завершення. А в цих рядках вона вже позбулася «дитячої хвороби» з її прагненням ламати все навколо включно з віршами:

Літвечорові запилені вештання,

Коло цинічно-рипучого снігу…

Вона вже обрала свій шлях: «Я йтиму старанно і просто/А решта — зіркам на розсуд».

І саме її рядком «Гасне світло — вмикайте серце» найдоречніше, мабуть, перейти, до розгляду творчості представниці трішечки старшого поетичного покоління.

2. Благочестива доля міжсезоння

Цей поет прийшов до нас уже зрілим. Якими були його творчі пошуки — можна лише здогадуватися з обережних зізнань попередньої збірки, що має назву «Суцільні монологи». Вірші Ніни Ковальчук — пряма протилежність бунтарській поезії Марини Дубовик. Але це зовсім не значить, що вона «не боєць». Це той «боєць невидимого фронту», що пробирається до людських сердець потаємними стежками, тихим кроком, озивається до них спокійним, лагідним голосом. І цілком тверезо оцінює всю невдячність своєї праці: «Здалеку видно знак непотрібності…» Але відгук знаходить неодмінно. Не може не знайти, тому що «бігла… зі світанку в полудень/, гинула і воскресала вкотре»… Все пережите і відболіле — у відшліфованих рядках. Хоча в цьому світі поетові «ховатись ніде», — він сподівається: «Мабуть, воскресну і більш не згину». Знову ж таки — у віршах. Це поетичне передчуття настання Добра і Любові в світі. Це Віра автора. У вірші, що починається зі слів «Чекай на мене з яблуком в руці» бачимо ніби новонароджену Єву, чисту й щиру, готову прийняти гірку істину й земні випробування заради любові.

 

 

…Нічого не шукала й не знайшла,

Нікого не стрічала й не зустріла…

Несла в собі молекули тепла,

Світилася молекулами світла.

Чекай на мене. Яблука люблю.

Благочестива доля міжсезоння

Затягує навколо нас петлю

Червоношкірих ліній на долонях.

Тиха мудрість «міжсезоння» в людському житті, світлий смуток за прекрасним і неповторним, відчуття вступу в нову пору, пору розуміння і прийняття, якого так бракує невдоволеній сучасності. Сумно, що люди так мало дослухаються одне до одного, що так мало в них віри, що не цінують любові, розлитої у Всесвіті. Залишилися вірші:

Прощальне слово, мовлене услід

Розлогій тиші, що украла віру,

Не долетіло до чутливих вій

твого сумління,

Обернулось віршем.

Ми не завжди здатні почути, в переважній більшості неспроможні зрозуміти. І поет звіряє «зошиту німому», «вогню, що в серці не згасає», найпотаємніше, «те, що виживе і обізветься знов». Це поетичне безсоння дихає з кожного рядка: «Напружені стосунки в мене з ніччю». Але:

Дарма, що віри в мене більш немає,

Зате у серці збереглась любов.

Оця афористична завершеність строфи — свідчення тривалих і плідних стосунків автора з класикою, читання і перечитування тисяч і тисяч перлів світової поезії. Звідси — класичні форми вірша, витончена мелодика. Усвідомлення естетичної насолоди і вміння виразити це в слові розвивається роками. І якщо краса мистецтва пронизує душу поета, якщо вона викликає побожне тремтіння, це обертається відчуттям наповненості й радості життя. Думка здається вичерпаною, але дух шукає нових, плідних ідей. Бельгійський літературознавець ХІХ століття Йоган Гейсінґа так перефразовує слова з трактату Ґете про поезію: «Розмірковування про найвищі, найпотаємніші поривання у формі самого лишень заперечення — в цьому нема вдоволення для душі, й тому коли замовкає мудрець, настає черга поета». Саме так: переживши болісні спроби заперечення всього, чого поет у цьому світі не приймає, тобто стадію, на якій нині перебуває творчість Марини Дубовик, її трішечки старша колега по цеху мимоволі показує нам, що форма вірша незрівнянно важлива. Вона може виявитися такою життєздатною і новою, що питання ідейного змісту навряд виникне. Але в тім-то й штука, що тут якраз і стоїть питання ідейного змісту! Інтимна лірика Ніни Ковальчук від початку несе ідею всезагальної любові. І це передається у витонченій формі, сповненій прозорої пісенної безпосередності, невимушеності Ми відчуваємо легкий подих поезії, вона сповнена тихої чарівності.

Чотири рази. Дощ і не посмів

У нашу ніжність влитися водою.

А ми у жестах вогняних хрестів

Вкривалися вітрами і любов’ю.

 

***

Я там, де ти,

З тобою.

Назви мене любов’ю.

Я — страх і порятунок,

Я — кара й подарунок.

Це ніжна щирість віршів, вільних від усього громіздкого, від умоглядних образів, барвистих прикрас і мудрованих фігур. Тут розкривається один-єдиний щойно схоплений настрій. Тема, що зазвучала в серці, тут-таки й втілюється без напруги, без пошуків якомога яскравіших засобів вираження. Вони приходять самі й вписуються у просту форму цілком природно.

І саме такі вірші мають властивості як музики, так і поезії кожної епохи: натхнення базується виключно на глибинних відчуттях, що озвалися на одну-єдину мить. Тема звучить сильно і чисто, пісня починається ясно і спокійно і так само легко сходить до останнього рядка.

… Вчора і я ще була слабкою,

Гралася в літні любовні ігри.

Впоперек доброго ранку лінії

В напрямку осені бігли, бігли…

Вірш набуває сили разом із автором. І це не просто інтимна лірика — це лірика Любові, тієї, що є Бог.

У всьому, що стосується кохання, література володіє багатовіковою традицією, представленою різноплановими майстрами, тож складно сказати тут абсолютно нове слово. Складно вплести сюди щось своє, хіба що додати краплю самоіронії. Це, до речі добре вдається Марині Дубовик. У Ніни Ковальчук усе значно м’якше, кути реальності мовби згладжуються, щоб нікого не поранити, бо самому поетові дуже болить і він не бажає ближньому такого болю:

Я тільки залишу

Окраєць любові у винному соусі.

Радітиму дару зникати з реалій

І вносити дивне

У звичаї жити і падати

Під дією видимого

Передозування вірністю.

Ця біла строфа-речитатив несе в собі глибокий сенс. Передозування вірністю — що це значить? Взагалі, чи пам’ятаємо ми всі, що таке вірність — любові, дружбі, обов’язку, рідному краєві врешті-решт? Чи не заступили це напівзабуте поняття «цінності» нової доби: «мета виправдовує засоби» і «переможців не судять». А якщо відкинути єзуїтські гасла, то є й народне: «Риба шукає де глибше, а людина — де ліпше». І якщо поет «передозований вірністю» — то це за всіх нас, які проміняли віру й вірність на меркантильний інтерес.

І в цьому — «благочестива доля міжсезоння»— міжсезоння життя, любові… Межовий стан цілого світу. Ніна Кровальчук народилася трішки раніше за Покоління кави, тож виразно бачить на долонях своїх сучасників «червоношкірі лінії», червоні лінії, яких у душі ніколи не переступить, навіть у інтимній ліриці. Ця поезія передбачає легку — коли сумну, а коли й іронічну посмішку. І тема вихлюпується за межі любовної лірики, навіть за страждання, переростає в дещо загальнолюдське. На чиюсь думку, віджилі, задавнені, штучні й стерті форми любовної лірики тут витончуються й очищуються щедрим виливом авторського «я».

Але неможливо втриматися й не процитувати найболючіші рядки з Ніниної збірки «Інтонації серця», цілком суголосні гостро соціальній поезії Марини Дубовик:

Ізольовані

Заціловані.

Голоси на півтону знижені.

У потоки гарячі заховані,

Ані образу,

Ані імені

….

Заборонені,

Закодовані,

Перезрілі,

В вітрах перетримані.

У обійми гріхів

Заковані.

Ані голосу

Ані імені.

Це про нас, люди. Тому бережіть поетів. Вони єдині здатні сказати нам правду, бо читають у душах. У власних, в яких ми так неакуратно натоптали слідів… Поети — безкомпромісне дзеркало нашої ницості й водночас ті, хто зберігає для нас нерозтрачену людяність. І тому варто розглянути ще й творчість «третього покоління», того, що витримало ламання «совком» і зуміло випростатися й заговорити щиро, на повен голос.

3. Фаталісти

Оксана Щербань писала завжди, з дитинства. Але, мабуть, у часи її юності не було попиту на поезію чистої лірики, камерного звучання. В її віршах немає пафосу. Вона не зачіпає глобальних тем, не долучає свого голосу до хору нашої химерної епохи. Цей поет просто говорить з людьми про наболіле, про те, що близьке всім. І тим, хто вважає поезію «справою молодих», можна відповісти такими її рядками:

Це ж скільки треба пережити днів,

Щоб зрозуміти, хто ми, чого варті,

І чому ситий раптом зголоднів,

Чому не до пісень нам, не до жартів?

Якщо молодість так категорично списує старше покоління з рахунку, то воно навпаки, намагається захистити, заступити собою, достукатися до людей, які забули людське покликання — творити добро:

Почуйте, як кричить німий туман!

Погляньте, онде молодість згорає!

Це неправда, що з плином літ настає якась вигадана «нормальність», і вона заважає поетові творити нове. Поет, хоч би скільки йому було років, залишається поетом, тим самим, який виставляє назустріч світові свою тендітну душу, мов щит — і саме цим захищає нас від звиродніння, від знелюднення, якщо бажаєте. І слово залишається словом, байдуже, з молодих вуст воно злітає, чи з тих, які встигли вже спити всю гіркоту життя.

Слова як тіні.

Ми без них нікуди.

Останній подих в слові зависа.

Слова єднають світ,

І поміж слів ми — люди.

Мовчання рук, очей —

Молитва в небеса.

Можна зрозуміти, чим пояснюється молодіжне неприйняття «застарілих» форм і вічних ідей, вкладених у вічні образи. Новизна, нині править бал новизна. Але сьогоднішнє нове теж колись застаріє, і з нього, хоч яким це комусь може здатися дивним, відсіється все нанесене хвилями часу. В сухому ж залишку виявиться те саме, вічне, якого точнісінько так агресивно не прийматимуть наступні покоління. Це закон життя.

Природа поетичного слова така, що сучасник ще реагує на слова поета низкою живих асоціацій, бо ідея і досі вплетена в його життя, і він бачить її новою, розквітлою у вбранні наново знайденого слова. Коли ж ідея як така більше нікого не захоплює, вірш може справляти враження лише своєю формою. Цим часто й пояснюються активні формальні пошуки нинішніх молодих поетів. Але в цих пошуках часто губиться й сама ідея, тоді превалює форма. У поета старшого покоління форму диктує саме ідейний зміст, тому його вірш стилістично витриманий. І молодих сердець він не торкає — бо нема образу, що вдаряв би кулаком у тім’я, засідав би в мозку ніби цвях від першого прочитання. Ні, ці вірші потрібно перчитувати ще й ще, поки з мелодики слів не випливе Почуття. Звісно, без нових ідей і нових форм вірш залишається нескінченним переграванням затертих тем. Така поезія не має майбутнього. Тому молоді слід все-таки звернути увагу на вірші, де так звані «традиційні» теми набувають цілком нового звучання:

Радість, горе — у пісню,

У молитву — прохання

Про життя, кращу долю

Для нащадків своїх.

Стигле сонце, як вісник,

Як надія остання.

Промінь — медом на волю.

Дощ із хмар — як батіг.

Поет і в зрілому віці сприймає світ так само гостро, як у юності, бо поетами не стають, а народжуються. Поети не мають віку й кожен вистражданий ними образ — новий, тому що народжений неповторністю їхньої долі.

І почуття не менш потужне й не менш болісне. Просто прийшло розуміння: не потрібно сотні слів, там де можна обійтися десятьма, вклавши в них усю пристрасть, яка, до речі, теж не згасає з роками, якщо була дарована від початку.

Від млості тане сила,

Тану я.

Чого чекаю

У німім мовчанні?

Росу зорі,

Чи пісню солов’я?

А чи повторення

Тих слів останніх?

І справжній поетичний маніфест старшого покоління — у вірші «Фаталісти»:

… І щодня на виставі — аншлаг.

Ми артисти з коханням в долонях.

І від щастя сміється страх,

Хоч давно побіліли скроні.

Дивовижна алюзія на крилатий вислів «Весь світ — театр, і люди в нім актори». Ідеться не про те, що хтось грає роль. Ми не граємо, ми живемо. Кимось грає доля, хтось дражниться з долею. А хтось просто приймає своє призначення. І це не покірність, не смирення. Кожна доля передбачає боротьбу — з обставинами, з собою, врешті-решт. Із собою, поміж людей, серед світу кожен з нас б’ється за себе. Самотній воїн у гущі натовпу, якому потрібно здолати втому від людського нерозуміння і залишитися Поетом. Насправді це важко, й молодим поетам це ще належить спізнати. Їм ще не відома ця солодка гіркота прозріння:

Ми забігли в театр весни

Глядачами, а стали артисти.

Залишаємо зимам сни.

У театрі життя — фаталісти.

Застарілий стереотип кінця ХІХ — початку ХХ століття: втрата бажань, згасання поривань, притлумлення почуттів… Поезія Оксани Щербань стверджує: це не так! Хоч би скільки років билося серце, воно не стомиться любити, горіти, кровоточити віршами, якщо вміло це від початку. Готуйтеся до тривалого шляху, молоді поети. Відпочинок вам не судився, навіть коли вступите в пору Фаталістів.

Ганна Ручай, письменниця, редактор, керівник просвітянської літературної студії “Зухвалі романтики” 

 

Квітень 2, 2020 admin Leave a comment
Read more..

Увага! Готується до випуску черговий літературний альманах серії “Ковток життя”. Запрошуємо до співпраці авторів!

У видавництві “Час Змін Інформ” триває підготовка до випуску літературного альманаху “Весна-2020” серії “Ковток життя”. Запрошуємо до співпраці літераторів. Тематика творів весняна та будь-яка інша.

Вступний (організаційний) внесок 300 грн.
Кожен автор отримає 3 примірники віддрукованого альманаху безкоштовно, більшу кількість примірників можна замовити за додаткову плату.

Твори на розгляд у видавництво, коротку інформацію про себе та фото надсилайте на e-mail: chaszmin.info@ukr.net до 15 квітня. Об’єм тексту має не перевищувати 8 сторінок формату А5 (12 кегль, Times New Roman, полуторний міжрядковий інтервал).

Якщо автор бажає опублікувати текст більше 8-и сторінок, вступний (організаційний) внесок може бути збільшено. Рішення про участь авторів в проекті приймається видавництвом. Видавництво може відмовити авторам у публікації частково або повністю. Твори не рецензуються. Організаційний внесок сплачується після обробки поданого автором матеріалу та погодження видавництвом його публікації.

Рішення про участь автора в проекті надсилається на його e-mail не пізніше, ніж за 10 робочих днів після закінчення прийому робіт.

Віддруковані примірники альманаху надсилаються авторам за їхній кошт “Новою поштою”.

Серія “Ковток життя” виходить з липня 2017 року щоквартально. Формат видання: 121х168 мм. Обкладинка тверда, внутрішній блок ч-б.
ISBN серії: 978-617-7477-03-6

Квітень 2, 2020 admin Leave a comment

Posts navigation

← Previous 1 2 3 … 12 Next →

Болтун – находка для шпиона. Лариса Карась

В один из дней Лара Пашечкина, психолог по образованию, увидела в интернете фотографию картины с изображенными на ней парусниками. В описании говорилось, что это работа неизвестного голландского художника 17 века. […]

Моє село: любов, життя і доля. Василь Ковальчук

Краєзнавчий нарис Василя Ковальчука – це освідчення в любові своїй батьківщині. Автор не лише творчо обробив величезний пласт фольклору Південної Київщини, а й вміло опрацював і систематизував історичні дані та […]

Наношок. Володимир Верста

«Наношок» — друга книжка українського письменника Володимира Версти, яка вмістила дев’ять новел, написаних у 2018–2019-х роках. Новели, представлені у збірці, дуже різноманітні, вони поділені на три цикли: це і «Джефферсон-Сіті» […]

#39.11. Юлія Матту

Купити книгу Ми всі в певний час переходимо рубежі двадцяти, тридцяти і далі років. Хтось з гордістю заглядає в свій паспорт, а хтось займається самоаналізом, перебирає в голові всі виконані […]

Увага! Готується до випуску зимовий літературний альманах серії “Ковток життя”. Запрошуємо до співпраці авторів!

У видавництві “Час Змін Інформ” триває підготовка до випуску літературного альманаху “Зима-2021” серії “Ковток життя”. Запрошуємо до співпраці літераторів. Тематика творів осіння та будь-яка інша. Вступний (організаційний) внесок 300 грн. […]

Увага! Готується до випуску черговий літературний альманах серії “Ковток життя”. Запрошуємо до співпраці авторів!

У видавництві “Час Змін Інформ” триває підготовка до випуску літературного альманаху “Осінь-2020” серії “Ковток життя”. Запрошуємо до співпраці літераторів. Тематика творів осіння та будь-яка інша. Вступний (організаційний) внесок 300 грн. […]

Увага! Готується до випуску черговий літературний альманах серії “Ковток життя”. Запрошуємо до співпраці авторів!

У видавництві “Час Змін Інформ” триває підготовка до випуску літературного альманаху “Літо-2020” серії “Ковток життя”. Запрошуємо до співпраці літераторів. Тематика творів літня та будь-яка інша. Вступний (організаційний) внесок 300 грн. […]

Увага! Готується до випуску черговий літературний альманах серії “Ковток життя”. Запрошуємо до співпраці авторів!

У видавництві “Час Змін Інформ” триває підготовка до випуску літературного альманаху “Весна-2020” серії “Ковток життя”. Запрошуємо до співпраці літераторів. Тематика творів весняна та будь-яка інша. Вступний (організаційний) внесок 300 грн. […]

Увага! Готується до випуску зимовий літературний альманах серії “Ковток життя”. Запрошуємо до співпраці авторів!

У видавництві “Час Змін Інформ” триває підготовка до випуску літературного альманаху “Зима-2021” серії “Ковток життя”. Запрошуємо до співпраці літераторів. Тематика творів осіння та будь-яка інша. Вступний (організаційний) внесок 300 грн. […]

«Вернутись дощем…»

Світлій пам’яті Володимира Панасовича Іванціва Рівно рік тому осиротіла Білоцерківська «Просвіта». Ні, вона не занепала — надто міцний духовний підмурівок звів під нею за десятиліття невтомної, непомітної, скромної та незамінної праці […]

Три поетичні пори

Десь на горі Парнас, на «високочолих» сайтах сидять Поети. А можливо, уже й на самому Олімпі боги посунулися й дали їм місце. Адже в книжкових крамницях поетична поличка обмежується кількома […]

Суцільні монологи Ніни Ковальчук

Якось відомий київський критик поділився враженнями від літературного фестивалю в одному з «провінційних» міст. Мовляв, книжкові розкладки виблискують пістрявим глянцем — суцільне простирадло з соняшників, вишиваних орнаментів, колосочків, бандур… «Без верби […]

Powered by WordPress | theme SG Circus